Участь НДУ Тищенка О.І. у засіданнях круглого столу

об’єднаної опозиції «ВО «Батьківщина» 18.07.12р. та 19.07.12р.

з обговорення її передвиборчої програми

Маючи власні законодавчі пропозиції щодо реалізації передвиборчої програми та відповідні запрошення організаторів круглих столів з її обговорення, НДУ Тищенко О.І. був присутнім на обох засіданнях 18.07.12р. та 19.07.12р., на яких обговорювалися відповідні теми і розділи.

 

 

Попередньо, 16.07.12р. пропозиції НДУ Тищенка О.І. у письмовому вигляді були подані заступнику керівника ЦВШ Лівінському М.О., відповідальному за організацію обговорень програми, в тому числі на круглих столах.

18.07.12р. під рубрикою «Влада, яка захищає: сила права VS права сили» за порядком денним розглядалися питання правової системи держави. З практичної реалізації цього розділу НДУ Тищенком О.І. своїм поданням запропонував запровадити систему електронних голосувань в Україні та прийняти Закон «Про медіацію». Мав наміри виступити з цих питань, але у зв’язку з великим обсягом дискусій і на прохання головуючого Яценюка А.П., виступи було припинено за браком часу.

19.07.12р. під рубрикою «Соціальна політика: реальна турбота про людину» за порядком денним розглядалися системні і конкретні питання з підвищення соціального захисту населення. На цьому засіданні в ході дискусії по докладах НДУ Тищенко О.І. було надано можливість висловити свою позицію.

У своєму виступі НДУ Тищенко О.І. наголосив на тому, що законотворчі пропозиції НДУ від опозиції в сьогоднішньому парламенті не мають жодних перспектив, оскільки блокуються провладною більшістю суто з політичних мотивів та, як  приклад, навів розгляд його законопроекту № 9773 від 01.02.12р. «Про внесення змін до статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо призначення пенсії засудженим особам під час відбування покарання)», коли не було по ньому жодних зауважень і будь-яких мотивацій неприйняття, сесійна зала надала тільки 124 голоси, бо представники ПР у парламенті не голосували.

Добре, якщо у майбутньому парламенті буде більшість від сьогоднішньої опозиції, а якщо ні, то треба буде не тільки активізувати законотворчу діяльність, в тому числі і з соціальних питань, а й утворити надійні механізми захисту таких законотворчих ініціатив. Одним з таких механізмів, на думку НДУ Тищенка О.І. має бути наповнення програми конкретними проектами законів і постанов, якщо вони вже зареєстровані у ВРУ і знаходяться в стадії опрацювання, або намірами надати конкретні законотворчі пропозиції після приходу в парламент та на рівні фракцій чи коаліції опозиційних народних депутатів у ВРУ контролювати і координувати їх виконання, не дозволяючи невмотивованих відхилень або штучних затягувань розгляду як це робиться зараз.

Для виконання цієї пропозиції запропонував включити до відповідних розділів програми проекти Законів України соціального спрямування, які ним зареєстровані та знаходяться на стадії розгляду. Не зупиняючись на їх суті, передав редакційній комісії круглого столу копію своїх пропозицій, в тому числі і по темі, що розглядалася 18.07.12р. (див. додаток №1).

 

 

Проаналізувавши Програму Об'єднаної опозиції «СПРАВЕДЛИВА ДЕРЖАВА, ЧЕСНА ВЛАДА, ГІДНЕ ЖИТТЯ» (далі – Програма), яка, на даному етапі, знаходиться на стадії Всенародного громадського обговорення, НДУ Тищенко О.І. просив розглянути та врахувати питання, на основі яких ним було раніше розроблено та зареєстровано проекти Законів України та проект постанови                              Верховної Ради України в установленому порядку:

 

1. У підрозділі «Робота для кожного» додати питання щодо сприяння працевлаштуванню молоді в Україні

У сучасних умовах молодь, яка закінчила навчальні заклади все частіше відчуває себе зайвою на ринку праці, не маючи інформаційної підтримки та не володіючи стратегією й тактикою пошуку роботи.

У зв’язку із проблемою працевлаштування випускників після закінчення вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації 16,2% населення України є непрацевлаштованим.

Статистика безробіття відображає лише той відсоток непрацюючих, що звернулися за допомогою до центрів зайнятості, у дійсності кількість молоді, яка відчуває себе у професійній сфері дезорієнтованою та нереалізованою, є значно чисельнішою.

Одним із способів вирішення проблеми працевлаштування студентів та випускників вищих навчальних закладів є закріплення на законодавчому рівні створення та функціонування структурних підрозділів сприяння працевлаштуванню у закладах вищої освіти, основним напрямком діяльності яких буде налагодження зв’язків між студентами (слухачами),   курсантами,   екстернами,  асистентами-стажистами, інтернами,  клінічними ординаторами,  здобувачами, аспірантами (ад'юнктивами) та докторантами, з одного боку, і роботодавцями – з іншого, проведення інформаційно-просвітницької, навчально-тренінгової та консультаційної роботи, створення бази даних та накопичення банку потенційних роботодавців.

 

На даний час, вищевказане питання врегульовано лише на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Очевидним є той факт, що таке врегулювання є недостатнім для закріплення та покращення механізму сприяння працевлаштуванню молоді.

З огляду на важливість та необхідність  вирішення питання безробіття молоді в Україні мною було розроблено та зареєстровано в Верховній Раді 29 грудня 2011 року проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння працевлаштуванню студентів та випускників вищих навчальних закладів» (№ проекту 9658), проте цей проект Закону не був прийнятий.

Основним аргументом Головного науково-експертного управління Верховної Ради щодо недоцільності врегулювання питання створення центрів працевлаштування в вищих навчальних закладах на рівні закону –наявність розпорядження Кабінету Міністрів України (від 27 серпня 2010 року № 1726-р) «Про підвищення рівня працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» та наказу Міносвіти (від 27 квітня 2011 року          № 404) «Про затвердження Типового положення про підрозділ вищого навчального закладу щодо сприяння працевлаштуванню студентів і випускників».

Проте відповідно до положень статті 92 Конституції України засади регулювання праці і зайнятості, а також освіти визначаються виключно законами України.

Врахувавши всі зауваження та пропозиції, 21 березня 2012 року мною  було зареєстровано проект Закону України «Про внесення доповнень до статей 18 та 30 Закону України "Про вищу освіту" (щодо сприяння працевлаштуванню студентів (слухачів), курсантів, екстернів, асистентів-стажистів, інтернів, клінічних ординаторів, здобувачів, аспірантів (ад'юнктивів) та докторантів)» (№ проекту 10237) з цього ж питання, який знаходиться на етапі проходження.

На мою думку, важливо закріпити питання створення центрів працевлаштування при ВНЗ на рівні актів, що мають вищу юридичну силу, а не на рівні підзаконних нормативно-правових актів, які, у більшості випадків, не виконуються.

 

2. У підрозділі «Турбота про людину» додати питання щодо посилення соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування,  та осіб з їх числа

За офіційними даними у 2011 році в Україні близько 100 тисяч дітей були позбавлені батьківського піклування та виховуються в державних закладах: школах-інтернатах, дитячих притулках;[1] 40% з цих дітей не мають рідних взагалі. А за неофіційними даними безпритульних дітей, жебраків, дітей, що відносяться до груп ризику, сиріт, дітей із соціально неблагополучних сімей в декілька разів більше, понад 1 мільйон. Щороку 6 тисяч осіб в Україні позбавляють батьківських прав. Ці цифри просто шокують.

На сьогодні, існує низка питань, що потребують врегулювання на законодавчому рівні з метою посилити соціальний захист дітей-сиріт та осіб з їх числа, зокрема:

  1. Закріплення на законодавчому рівні правових норм щодо утримання житла дітей-сиріт та осіб, прирівняних до них, з метою запобігання накопиченню заборгованості за квартирну плату та комунальні послуги такого житла.
  2. Правове врегулювання погашення наявної заборгованості за утримання житла, яка існує на момент набуття права власності на таке житло дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування чи особою з їх числа, з метою усунення боргового тягаря з дітей, їх піклувальників (опікунів) та можливості здачі такого житла в оренду для отримання прибутку з подальшим цільовим використанням таких коштів.
  3. Ефективне планування та покращення соціальної адаптації дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа шляхом створення «страхового резерву коштів», що накопичуватиметься на особистому рахунку кожної дитини до досягнення нею повноліття.

4. Повне  державне забезпечення осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до моменту здобуття ними загальної середньої, позашкільної або професійно-технічної освіти.

 

07 червня 2012 року мною було зареєстровано в Верховній Раді проект Закону України «Про внесення змін до статей 8 та 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (щодо посилення соціального забезпечення) (№ проекту 10578).

Наразі даний проект знаходиться на етапі проходження.

 

3. У підрозділі «Достойна пенсія» додати вирішення питання щодо встановлення страхового стажу та умов виходу на пенсію та питання щодо призначення пенсії засудженим особам під час відбування покарання

3.1. Встановлення страхового стажу та умов виходу на пенсію

 

У зв’язку із світовою фінансовою кризою (2008-2009 рр.), яка торкнулася і нашої країни, а також із відповідними зобов’язаннями України перед міжнародними організаціями, за останні декілька років пенсійний вік для жінок було підвищено з 55 років до 60 років, для чоловіків з 60 років до 62 років.  Мінімальний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у солідарній системі, збільшений з         5 до 15 років, а страховий стаж, необхідний для призначення повного розміру мінімальної пенсії за віком збільшений для жінок,  з 20 до 30 років, для чоловіків – з  25 до               35 років.

За даними Державного комітету статистики середня тривалість життя чоловіків за 2010 рік становила 65 років, жінок 75 років, проти 80 у розвинутих країнах світу. Внаслідок підвищення пенсійного віку до                 62 років середньостатистична кількість чоловіків зможе жити на пенсії всього 3 роки, а жінок 15, що є неприпустимо низьким показником  для держави, яка прагне втілювати Європейські стандарти життя.

В умовах високого рівня незайнятого населення підвищувати страховий стаж на 10 років є несправедливим, оскільки через високий рівень безробіття громадяни не мають можливості напрацювати страховий стаж, який на сьогодні становить 30-35 років.

Тому мною було розроблено та зареєстровано в відповідному порядку проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо страхового стажу та умов виходу на пенсію)» від 07.06.12 р.                    № 10585, в якому враховано всі пропозиції та зауваження народних депутатів України та Головного науково-експертного управління проекту Закону за № 10085 з цього ж питання, розробленого за моєю ініціативою.

Наразі проект знаходиться на етапі проходження.

 

3.2. Призначення пенсії засудженим особам під час відбування покарання

 

Найболючішим питанням у сфері соціального захисту залишається захист прав засуджених осіб.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Однак чинне законодавство неповною мірою реалізує ці конституційні вимоги по відношенню до засуджених осіб, які відбувають покарання у виправних закладах пенітенціарної системи України.

Статтею 122 чинного Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено право засуджених на загальних підставах на державне пенсійне  забезпечення  за  віком,  по  інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Особи, яким до відбування  покарання  призначена  пенсія, підлягають   державному   пенсійному   забезпеченню  на  загальних підставах.  Призначена пенсія перераховується органами  Пенсійного фонду  України  за  місцем відбування покарання пенсіонера.

Проте чинним законодавством не передбачено можливості оформлення  пенсії засудженим особам, які набули право на пенсію під час відбування покарання, особисто або шляхом надання нотаріального (та прирівняного до нього) доручення іншій особі.

У таких випадках оформлення і отримання пенсій стає можливим тільки після відбування покарання, що є прямим порушенням конституційних прав таких громадян. Найбільш вразливими при цьому є довічно ув’язнені, які взагалі не мають жодних перспектив на отримання пенсій, яку вони заробили до здійснення ними злочину.

Якщо ж особа, яка є довічно ув’язненою, втратила працездатність, чинним законодавством взагалі не передбачено нарахування їй пенсії та компенсації.

Такі обставини є неприпустими, оскільки порушують конституційні права і свободи людини та громадянина.

01 лютого 2012 року мною та народним депутатом Бондаренком В.Д. було розроблено та зареєстровано у встановленому порядку проект Закону України «Про внесення змін до статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо призначення пенсії засудженим особам під час відбування покарання)» (№ проекту 9773), який отримав усі позитивні відгуки, проте депутати провладної більшості ігнорували їх. Проект Закону не прийнято.

 

4. У підрозділі «Наука та іновації – шлях до конкурентоспроможності» додати питання щодо запровадження системи електронного голосування в Україні

Мною як народним депутатом України було розроблено та зареєстровано у встановленому порядку проект постанови ВР «Про схвалення Концепції запровадження системи електронного голосування в Україні» (№ проекту 10629 від 18.06.2012), в якій враховано всі пропозиції та зауваження, надані до двох попередніх проекті Закону з цього ж питання, за моїм авторством.

Наразі існуюча виборча система в Україні є громіздкою і затратною та потребує суттєвих змін шляхом запровадження новітніх технологій для голосування, що дозволятимуть повною мірою забезпечити виборчі права громадян, зробити процедуру виборів гнучкою для виборців, швидкою у підрахунку голосів, надійно захищеною від зовнішніх втручань (фальсифікацій), розрахованою на багаторазове використанні із залученням мінімальної кількості людей та здатною заощадити значні фінансові ресурси держави.

У більшості розвинутих країн світу вже успішно запроваджено систему електронного голосування, за допомогою використання біометричних даних осіб або електронного підпису як одних із варіантів ідентифікації особи.

Система електронного голосування є більш безпечним способом волевиявлення громадян, ніж існуюча система голосування з бюлетенями, а саме у частині збереження таємниці волевиявлення громадян та уникнення фальсифікацій результатів виборів.

Також запровадженню в Україні електронної системи голосування сприяє висока комп’ютерна грамотність населення, особливо молодих і підростаючих поколінь виборців, масове використання мобільного зв’язку (на сьогодні майже кожен громадянин України, бажаючий скористатися електронним голосуванням, забезпечений мобільним зв’язком), суцільне покриття території України стільниковим та E-mail зв’язком, наявність серверного обладнання в ЦВК та окружних виборчих комісіях, прагнення суттєвої кількості громадян користуватися новітніми комунікаційними технологіями.

Тобто існують усі підстави оцінювати готовність суспільства для застосування досконалішої системи голосування як достатню.

Застосування надійних і об’єктивних засобів голосування і захисту їх результатів  були предметом неодноразового обговорення у Парламентській Асамблеї ЄС, що викладене зокрема у ряді доповідей Венеціанської комісії Ради Європи – «Європейська комісія за Демократію через Право» (Венеціанська Комісія) (European Commission for Democracy through Law - Venice Commission), присвячених проблемам відповідності віддаленого голосування (голосування поштою або електронне голосування) стандартам Ради. Доклад був схвалений Радою 12-13 березня 2004 року.

Комісія зауважила, що при дотриманні вказаних умов, електронне голосування не суперечить положенням «Кодексу правил належної практики виборів» 2002 р. Європейської комісії за Демократію через Право (Венеціанської Комісії) та Європейській Конвенції про права людини.

Наразі Кабінетом Міністрів України схвалено Концепцію   розвитку електронного урядування в Україні (розпорядження від 13 грудня 2010 р.                 N 2250-р), основні засади якої тісно взаємопов’язані із Концепцією запровадження системи електронного голосування в Україні. За словами Голови Національної комісії з питань зв’язку та інформатизації комплексну програму щодо переходу України на систему електронного уряду буде розроблено до кінця поточного року.

Крім того, на даний час, простежуються тенденції розвитку технологій біометричної ідентифікації – по обличчю, відбиткам пальців, райдужній оболонці ока, голосу, електронному підпису, ДНК тощо. За прогноз

Варто зазначити, що в цілому ідею запровадження електронної системи в Україні підтримує Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України та лідер в галузі розробки та запровадження системи електронного голосування в Європі – міжнародна                        компанія «Сайтл», які готові брати безпосередню участь у створенні такої системи для нашої країни.

На даний час, мною надіслано депутатське звернення Голові     Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Омельченку О.О. щодо проведення комітетського слухання на тему: «Запровадження системи електронного голосування в Україні» із залученням експертів, кваліфікованих фахівців відповідної галузі, з метою більш детального дослідження та обговорення загальних засад системи електронного голосування та алгоритмів їх реалізації, питань щодо збереження інформаційної безпеки та конфіденційності інформації при здійсненні електронного голосування, досвіду застосування системи електронного голосування в розвинених демократичних державах світу, витрат, необхідних для здійснення розробки та реалізації програми.

 

5. У підрозділі «Влада, яка захищає» врахувати питання щодо запровадження медіації в Україні як альтернативи судовому врегулюванню конфліктів (спорів)

На даний час вирішення переважної більшості конфліктів (спорів) здійснюється шляхом застосування формальної процедури судочинства, де сторони можуть посилатися лише на задокументовані докази як на вмотивовану підставу вимог та заперечень. Але судовий розгляд призводить до вирішення справи на користь однієї із сторін, при цьому інтереси іншої сторони, як правило, залишаються незадоволеними.

Медіація є гідною альтернативою судовому врегулюванню конфліктів (спорів), де взаємоприйнятне рішення базується виключно на основі пошуку балансу інтересів сторін шляхом проведення низки переговорів між ними, висловлення думок (пропозицій) за участю незалежної особи (медіатора), який діє на засадах незалежності та неупередженості, сприяє  підтримці та розвитку між сторонами культури їхніх відносин, досягненню позитивного результату і взаємопорозуміння у конфлікті (спорі), що між ними виник.

Запровадження медіації в Україні дозволить зменшити навантаження на суддів і судові органи, адже через звичайну для сьогодення формальну процедуру судочинства розгляд справ затягується на місяці та роки і при цьому інтереси сторін не завжди задовольняються. Непоодинокими також є випадки, коли у зв’язку із довготривалістю судового процесу питання, з яких подавалися судові позови, втрачають актуальність, а сторони несуть значні матеріальні та моральні збитки і суттєві втрати часу. Навіть у випадку прийняття довгоочікуваного сторонами судового рішення, його виконання теж може затягуватися на роки, а в більшості випадках взагалі не виконуватися.

Про необхідність законодавчого врегулювання та застосування медіації в Україні вказують численні документи, серед яких:

Укази Президента України

від 24 травня 2011 № 597/2011 «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні»;

від 13.04.2011 № 468/2011 «Річна Національна програма співробітництва Україна – НАТО на 2011 рік»;

від 08.04.2008 № 311/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів»;

від 05.05.2008 № 411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;

від 10.05.2006 № 361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів».

Крім того, 14 вересня 2006 року Україною було ратифіковано Міжнародну Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, яка набрала чинності  з 01.02.2008 року. Статтею 31 Міжнародної Конвенції передбачено, що Центральний орган Договірної Держави, безпосередньо або через державні органи чи інші організації,  здійснює всі  належні  кроки для сприяння шляхом медіації, примирення або подібних заходів, погоджених  рішень  щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується ця Конвенція.

21 лютого 2011 року мною було зареєстровано проект                           Закону України «Про медіацію» (№ проекту 8137), який  отримав позитивні відгуки Головного науково-експертного управління та Комітету з питань правосуддя, проте депутати провладної більшості ігнорували їх. Проект Закону не прийнято.

 

05 квітня 2012 року мною було знову зареєстровано проект                            Закону України «Про медіацію» (№ проекту 10301), за спільним авторством із народним депутатом України Кармазіним Ю.А., який загалом отримав позитивні висновки профільного комітету Верховної Ради України. Проте, враховуючи той факт, що представники Партії регіонів (Ківалов С.В., Бондик В.А.) зареєстрували альтернативний проект Закону України «Про медіацію», наразі профільний комітет вирішив узяти за основу альтернативний проект Закону за авторством регіоналів, хоча проект Закону за нашим авторством було зареєстровано раніше.

Головним науково-експертним управлінням Верховної ради України проект Закону в цілому підтримано.

 


 

 

Біографія

Статистика